Врожай розбрату: чи можна знайти компроміс у аграрній суперечці України та Польщі
Протести фермерів, заблоковані кордони, висипане зерно – ці картини надовго закарбувалися в пам’яті поляків і українців.
Хоча Варшава була та залишається одним із головних союзників Києва у війні з Росією, саме сільське господарство стало джерелом найгостріших суперечок.
Проте, як свідчить аналітичний звіт Фундації ім. Стефана Баторія „Podzielone plony” („Поділені врожаї”), вступ України до ЄС не обов’язково означатиме торгову війну в агросекторі.
Навпаки – це може стати шансом, але лише за умови, що обидві сторони винесуть уроки з попередніх криз, а Брюссель знайде розумні рішення.
Конфлікт двох агросвітів
Сільське господарство у Польщі й Україні – це набагато більше, ніж сухі цифри у статистиці. Воно є частиною культури, історичної пам’яті та важливим елементом національної безпеки. Тож не дивно, що ця сфера викликає значно сильніші емоції, ніж інші галузі економіки.
Коли у 2023 році польські фермери перекривали прикордонні переходи, а вантажівки з українським зерном стояли в багатокілометрових чергах, соцмережі облетіли кадри висипаного зерна.
Для поляків це було традиційним символом протесту, а для українців – наругою над святинею. Українське суспільство, яке досі живе з тягарем пам’яті про Голодомор, не готове визнати, що знищення пшениці може бути політичним інструментом.
Проте причина конфлікту – не лише у цінах на пшеницю.
В основі конфлікту – зіткнення двох різних моделей розвитку сільського господарства.
Польська модель заснована на дрібних, переважно сімейних господарствах, підсилених потужним переробним сектором і експортом продукції з високою доданою вартістю.
Натомість в Україні галузь сконцентрована в руках агрохолдингів, орієнтованих на масове виробництво сировини для світового ринку.
На початку 1990-х Україна мала вищий ВВП, ніж Польща, і значно більший аграрний потенціал. Її чорноземи здавна вважалися найродючішими ґрунтами Європи. Здавалося, що саме Київ швидше стане на шлях модернізації. Та сталося навпаки.
Польща завдяки реформам і вступу до ЄС пройшла глибоку трансформацію. У 2004 році вона відкрила собі доступ до європейських фондів і ринків, що запустило хвилю інвестицій, зокрема й у сільське господарство.
Результат? За три десятиліття польський ВВП на душу населення став майже у вісім разів вищим, ніж в Україні. На додачу Польща перетворилася на одного з провідних експортерів продукції сільського господарства в ЄС і вагомого гравця на світовому ринку.